Лірика:

 ***
В ті дні, коли в садах цвітуть лілеї
У час, як роси п’є ранкове сонце денне
Я насолоджуюся запахом духмяним
Що і п’янить мене, п’янить й дурманить
Солодкі сняться сни мені й туманні
Своє в цей час я згадую Кохання
Мов білий цвіт лілеї і п’янке, і чисте
Мене ті спогади ніколи не залишать
Мабуть, для того і приходило бажане
У літній в росах незабутній ранок
Щоб я про нього завжди пам’ятала
Шукала щоб його у квітах, і у травах
На донці білосніжної і ніжної лілеї
У час, як роси п’є ранкове сонце денне
Шукала щоб його в гаю і у діброві
Любила, щоб кохала серцем знову й знову
Щоб я надії знов і знов запалювала свічку
І із коханням, із любов ю в серці йшла у Вічність.

***
Затьмарився Всесвіт і пусто в душі
Ні вранішнє Сонце, ні квіти в росі
Не радують душу, не радують серце
Прошу у Всевишнього зцілення смертю
Кохання пішло і його не повернеш
Та Вітер шепоче, що будуть ще весни
І серденько знову Любов’ю воскресне
Що знову кохатиму я, як уперше.
Я знаю, мій Боже, що ти милосердний
Я знаю, мій Боже – Кохання безсмертне
Не раз потривожить і серце, і душу
Розлуку недовгу я стерпіти мушу.

***
Чи ж треба через них життя безцінне та губити
Для того дане нам життя, щоб підійматись знову й жити
Пройшовши всі земні, нам Богом послані, випробування
І щастям, й болем і тілесним, і душевним, і коханням
Повинні ми з сумлінням чистим в Всесвіт повернутись
Любіть, кохайте так, щоб не змогли вас тут забути
Любов щоб ваша увійшла в історію, в легенди
Любіть людей, життя і квіти, і Зорю, і Сонце денне
Не треба йти з життя коли кохання не вдалося
Кохати треба так щоб аж вогнем холодне зайнялося
Є хтось у світі цім кому ви Сонце мов потрібні
Життя ж для чогось вам дали, тож не губіть життя безцінне
Шукайте і знайдете ви кохання і єдине й вічне, вірне
Із Нами завжди мають бути і Надія, і у Бога віра.
О, ні, життя нам дане Богом милосердним не даремно
Той, хто є Сонцем денним - не заведе закоханого в темінь
Не треба поспішати віддавати тож єдине і безцінне
Заради того, хто самопожертву ту твою і не оцінить
Живіть, життя любіть, кохайте і чарівне, і прекрасне
Любити цілий Всесвіт, то є справжнє і безмежне щастя.


МАМО, МАМО ВІЧНА І КОХАНА

Малим дитям я часом  хочу бути матінко,  матусю
Твої згадаю очі в дні печалі й болю й  посміхнуся
Мене дістали цього світу і жорстокість,  й безсердечність
Твоє кохана, добра, мила пригадаю ніжне, щире серце
І то моїм є порятунком од печалі і од болю, й смерті
Твій образ матінко, Мадонно із малим дитям, безсмертний
Твою я колискову, пісню  серця,  й досі пам’ятаю
У ній і Місяць, й зорі, й Сонце, і небесні дальні далі
У ній Любов безмежна материнська, Мрія,  Віра, і Надія
Що божий світ дітей візьме під крила і теплом зігріє
Що не осудять, не огудять щирі, добрі, милі люди
Добро, Любов і ласка, ти казала, в цьому світі всюди
Любов лиш тільки треба і Кохання щире відшукати
Любов знайдеться,  як її в душі, у серці чистім мати
Любила я матусю світ, людей, у будні, і у свято
У піднебессі зорянім я високо навчилася літати
Красу, твою Любов земну, надіюсь я, зумію оспівати
Нове життя земне тобі коханая матусенько щоб дати
Тобі й Любові безкінечній і сердечній материнській
Прихильний серцем буде хай до тебе, матінко, Всевишній
Я чую пісню й голос твій,  матусю  серед зоряної тиші
Все,  що любила ти у світі цім я оспіваю і опишу
Ненависті й злоби не було й краплі у твоєму серці
Ти будеш жити вічно, якщо  Любов э,  Вічність, і Безсмертя.

КОХАННЯ

„І що ото - я думала - за Диво Вірне те Кохання”
Раніше, подруга моя, Наталка із самого рання
Вже залітала пташкою дзвінкоголосою у сіни
Вона з народження дитя, бабуся каже, неспокійне
І не чекаю я., не дочекаюсь я тепер Наталки
Вона, всі кажуть, покохала пристрасно і палко
Тепер Наталка, всі сміються хлопці,наречена
Зоря розквітла й згасла, підіймалось Сонце денне
Вогнем зеленим спалахнули пишні сукні вишень
Ще мить на квітах роси прохолодні Сонце вип’є
Відчула раптом на собі нізвідки погляд пильний
Невже я квітка орхідея загадкова екзотична дивна
Щоб так мене ось пильно, невідривно розглядати
І звідки погляд той очей коли б лише дізнатись
Кущі бузку густі рішуче хтось умить розсунув
Мабуть, що перед вчинком і вагався довго й думав
Сміливо і рішуче крок лише ступив і зупинився
Котилось Сонце денне, підіймалось вище й вище
А ми один на одного і ніжно, і закохано дивились
Мабуть Кохання з іскри Сонця, що у росах народилось
Дивилась я в його ясні і він у мої карі зорі очі
І відчувала серцем я, що в Бога вже нічого не попрошу
Аж до вечірньої Зорі удвох в зелених травах
Ми розглядали світу цього літні незвичайні барви
І лазурові небеса, троянди в позолоті - білі хмари
Звертатися до нас, гукати, звати - марна була справа
Ми жалкували тільки, що тепер лише зустрілись
Вже не одна зійшла Зоря ранкова і вечірня догоріла
І як жили один без одного увесь цей час на світі?
Здавалось, нам кохати будемо ми вірно, щиро й вічно.

ВЕСНЯНЕ КОХАННЯ

 Розквітла груша ніжним білим цвітом
Над білосніжним цвітом ясний Місяць
І трави в росах срібні й срібне листя
Весняний тихий сон вечірній сниться
Над головою в зорях шлях Чумацький
В віночку білім, в зорях моє Щастя
Сьогодні, Щастя, я і радісна й щаслива
Бо я душею й серцем щиро полюбила
Бо я душею й серцем ніжним покохала
Того, кого ще мить тому я і не знала
Я упізнала рідну близьку мені душу
Це він, це він прошепотіла мені груша
Це він, це він, це той бажаний твій єдиний
Ти не вагайся, рідна , навіть, і хвилини
Віддай йому своє ти щире, вірне серце
Вам йти разом у вічність і в безсмертя
А я і миті, й миті, й справді, не вагалась
Його в уста в терпкі поцілувала
Серця то завмирали наші, а то бились
З коханим ми навіки в мить ту поріднились
В мої дивився він у темно - карі очі
Ї відбирав у мене зором ясним спокій
О скільки було ніжності в його очах
Що зблідла я і обійняв мене аж жах
Колись він скаже, що мене не любить
І мою душу бідну словом враз погубить
Та шепотіли лиш уста “Коханий, любий”
Немов крізь сон почула я “Моя ти згуба”
І сумнів й жах ураз покинули мене
Коли кохає серце, то  тоді лише й живе
Не було більше сумніву в душі, у серці
Кохання вірне є і вічне, І безсмертне.

***
Зимові сузір’я в небі
Я лечу коханий мій до тебе
У кожух загорнеш теплий
Що нам холод, що нам темінь
Сяє в висі Місяць ясний
Ти моє кохання й щастя
Полонив моє ти серце
Знаю я кохання є безсмертне
Чи ж таке воно і тепле, й ніжне
Як троянда в зиму сніжну
Що зігріта у моїх долонях
Кров пульсує в зблідлих скронях
І рум’янець ніжний розцвітає
Знов уста шепочуть що кохають
В ніч холодну у зимову
Нам аж гаряче в діброві
В час любові, в час надії
Що нам темінь, заметілі
Хай вітри снігами віють
Нас вогнем Кохання гріє.

***
"Не треба йти з життя, коли кохання не вдалося"
Не треба йти з життя коли кохання не вдалося
Кохай, люби щоб аж вогнем холодне зайнялося
Щоб розтопився лід в однім, у іншім збайдужілім серці
Вважай ти в світ прийшов, щоб рятувати світ од смерті
Комусь твоє тепло, твоя любов і співчуття потрібні
На почуття і розуміння, й співчуття є люди бідні
Чи ж треба через них життя безцінне та губити
Для того дане нам життя, щоб підійматись знову й жити
Пройшовши всі земні, нам Богом послані, випробування
І щастям, й болем і тілесним, і душевним, і коханням
Повинні ми з сумлінням чистим в Всесвіт повернутись
Любіть, кохайте так, щоб не змогли вас тут забути
Любов щоб ваша увійшла в історію, в легенди
Любіть людей, життя і квіти, і Зорю, і Сонце денне
Не треба йти з життя коли кохання не вдалося
Кохати треба так щоб аж вогнем холодне зайнялося
Є хтось у світі цім кому ви Сонце мов потрібні
Життя ж для чогось вам дали, тож не губіть життя безцінне
Шукайте і знайдете ви кохання і єдине й вічне, вірне
Із Нами завжди мають бути і Надія, і у Бога віра.
О, ні, життя нам дане Богом милосердним не даремно
Той, хто є Сонцем денним - не заведе закоханого в темінь
Не треба поспішати віддавати тож єдине і безцінне
Заради того, хто самопожертву ту твою і не оцінить
Живіть, життя любіть, кохайте і чарівне, і прекрасне
Любити цілий Всесвіт, то є справжнє і безмежне щастя.

  ***
Щось надзвичайне, відчуваю, станеться сьогодні
Ще в росах трави ніжні, шовковисті, прохолодні
А тільки сонце роси вип'є й гаряче пригріє
Я у кохання вірне, чисте, мабуть, що повірю
Бо всім так хочеться на цій землі прихильності, тепла
Розквітла квіткою любов моя безмежна неземна
І пелюстками тягнеться до ясного, до сонця
У серці щирім на самісінькому дні, на донці
Розквітли квітами земними й зорями бажання
Я хочу знати що то є небесне те Кохання
То Сонце кажуть тепле й ніжний тихий з сонця вітер
Духмяна то рожева в росах ранніх чистих квітка
П'є роси чисті і цілющі Сонце із жагою
Не знало серце хочу щоб й моє палке спокою
Бо гарно так любити щирим серцем всім, кохати
І за кохання не вагаючись й життя віддати
Пусте життя що без Кохання й без страждань, Любові
Дай Боже і страждань, і радості, І щастя вповні
Відчути дай в цей ранок. Боже мій, земне Кохання
Бо ж не даремно піднялася ще до світу я в цей ранок
Я відчуваю серцем - має щось сьогодні статись
Кого ж цікаво буду гаряче і пристрасно кохати?
Хто стане принцом, лицарем і мужнім, і бажаним
З ким танцюватиму любові я небесний танок
Метелики закохані над квіткою танцюють
Легенько вітер з сонця на пелюстку ніжну дує
І гаряче, і пристрасно рожеву квіточку цілує
Невже і я і пристрасть, і жагу, І в серці біль відчую.