Рідна мова:

    ***
О, мово, о слово моє українське!
Віднині я серцем писатиму вірші
І буду тебе що не день прославляти
Як було тебе, моє рідне, не знати
Як було та бути так довго німою
А серце так біднеє сходило болем
Не знало в сльозах що то й діється з ним
О скільки холодних пролинуло зим
Аж поки нарешті я те зрозуміла
Що була я в путах - я була не вільна
Уста шепотіли, а слова не було
Неначе на довгі роки я заснула
Прокинулась з Сонцем, з Зорею, з Весною
Нарешті розсталося серце з журбою
Багато ще в світі у цьому і горя, і зла
Коли б до сердець, до гарячих слова донесла
Вивчайте ви ріднеє слово Любові
Ведіть з своїм краєм сердечну розмову
Дав Всесвіт нам мову і зоряне небо
Не кажіть що у ріднім немає потреби
Ми ніколи свою не забудемо матір
То чому ж рідне слово у серце не брати
Дане слово нам небом і вічним ще й Богом
Слово рідне, як мати в біді допоможе
На рідній хай буде і пісня й молитва
Ще будемо в мирі з собою ми жити
І рідную мову і інші і знати, й любити
Коли б лише злобу із серденька зжити
Коли б лише зжити оту нетерпимість
Такими ми вже українці вродились
Туди, то сюди коли б тільки лише не до свого
Вертайте до хати лиш в хаті ви будете з Богом
Кохайте любіть своє ріднеє слово
Сердечну ведіть з рідним краєм розмову.

РІДНА МОВА

О, мово наша - пісня солов’їна
О, слово і душі, і серцю рідне
Як гарно досконало тебе знати.
Пісні складати серцем й розмовляти
На рідній щирій у коханні зізнаватись
Ніщо, ніщо ми рідная без тебе
Ти щира серцем й милосердна
І золоте у тебе кожне добре слово
Без тебе описати як красу діброви
Не опишу без тебе я цвітіння рясту
Не опишу без тебе і любові й щастя.
Без тебе описати як Зорю ранкову
Люблю тебе й кохаю знову й знову
Нема від тебе чарівнішої на світі
Живи й красуйся на землі цій вічно!
Наш край о, не даремно називають раєм
На рідній, діти, серцем розмовляйте!
Бо рідна мова Всесвітом нам дана
І не даремно я скажу, о, ні не марно
На солов’їній край наш розмовляє
І той лише не пізнане пізнає
Хто досконало знає свою мову
Ведіть на рідній з Всесвітом розмову

НЕ ЗРІКАЙТЕСЬ РІДНОГО НІКОЛИ

О не зрікайтесь, діти любі, милі, рідного ніколи
Беріть у серце, в душу рідну мову й рідне чисте слово
Нічого гіршого немає тих перевертнів нещасних
Що не з країною у дні і горя, й болю, і нещастя
Непереможний той народ, породжує що оборонців
Що у борні день кожен за Життя, за Щастя, і за Сонце.
Згадайте й пам’ятайте завжди тих, що голови зложили
За те, щоб рідний любий край, щоб Україна рідна жила
І Богом й Всесвітом нам дана рідна й неповторна мова
Ведіть на рідній, солов’їній мові, з Всесвітом розмову
Ведіть розмову на Зорі ранковій і душею, й серцем
Благайте Україні й мові і Відродження, й Безсмертя
Вогонь, Душа народна кожне непідкупне слово Щире
Почуєш слово і тепла, й любові - і душа у мирі
О, мово, рідна і душі, і серцю, досконала і прекрасна
З тобою тільки відчуваю я Життя і справжнє Щастя
В тобі і пташки райський спів, і гомін поля і діброви
Слова твої роса цілюща і іскриста, чиста і ранкова
В тобі і сяйво Місяця і зір, Зоря, жаріє жаром що, вечірня
В тобі долини, доли, плоскогір’я, гори і між гір я
В тобі печаль, сльоза гірка невільницька, журба і туга
В тобі земля що кров’ю зрошена і зорана ще й плугом
Щоб не було у пам’яті, в душі, у серці чистім й сліду
Од тих часів коли були з чиєїсь волі і нещастя, й біди
В тобі і щастя справжнє, і любов й кохання вірне й Сонце
В тобі і Вічність, й моря, і небес, і Всесвіту бездонність
Слова твої, то розсип, сяйво і перлин, і діамантів
О, не дай Бог покинути країну й стати емігрантом
І відчувати сум, печаль і жаль, і тяжкий біль у серці
Як жаль що тут, на цій землі, нам українцям не живеться
Не забувайте рідне діти, не забувайте, звідки ви і хто ви
Любіть,  плекайте рідну калинову мову, рідне слово.

***
Ми пророка пом'янули тихим, бачте, словом
Шану Йому вже віддав той, бритоголовий
І про що ото повів він сердечну ту розмову?
Може, дума що й його буде вічним слово
Та здається щось мені, що він не від Бога
І куди ото веде та його земна дорога
А чи часом не у темні, темні тії хащі
Розвелося, Боже мій, тут отих пропащих
І хто йому в руки дав те перо із гуся?
Він чорнило чорне те зробив із якої гущі?
Народився щоб усіх дітей божих очорнити
Тих, що без любові в серці, і не можуть жити
Як умієш, то твори собі й людям на здоров'я
Та ти спершу зваж своє кожне, кожне слово
І те серце не чіпай, що повне любові
До Шевченка і до свого слова, і до раю
Бо ріднішого нічого, як свій рід немає
Бо ріднішого нічого, як свій край немає
Кинься краще в ополонку, як жар обіймає
Кинься краще в ополонку в хрещенські морози
Згаси жар пекельний, отой сатанинський
І відчуєш себе знову, мов ти народився
Бо гріх отой тяжкий треба тобі відмолити
Бо і я усе гадаю як ти можеш жити?
Осквернивши і святе, і святе, і рідне й вічне
Прийде час і ти покаєшся, як і всі ми грішні.