ƒ≈Ќ№  ќ’јЌЌя ≤ √–≤’ќѕјƒ≤ЌЌя.

        Ќатал≥ було 13, вона не почувала вже себе к≥стл¤вою,  нескладною д≥вчинкою, але й д≥вчиною њњ ще не називали. ќстанн≥м часом в≥дчувала,  що зм≥нилас¤, округлилис¤ форми, поб≥льшали груди,  ≥ руки, ≥ н≥жки стали точеними,  ¤к то кажуть,  гарненькими. „утлив≥, музикальн≥ пальчики чекали на поц≥лунки галантних кавалер≥в, так сказав син сус≥да, що жив у столиц≥,  музикант ≥ ц≥нитель ж≥ночоњ краси. …ого любили ≥ поважали за талант, тому й поблажливо ставилис¤ до його недол≥к≥в. ¬≥н закохувавс¤ у кожну вродливу ж≥нку у сел≥, а ж≥нки лише червон≥ли при зустр≥ч≥ з ним, мов той маковий цв≥т п≥д гар¤чими промен¤ми л≥тнього сонц¤. „олов≥ки не бунтували, а т≥льки хихикали, задоволен≥  тим, що так≥ у них гарн≥ ж≥ночки.  в≥т≥в њм не дарували,  на 8 березн¤ дарували одеколон ≥ мило, дехто,  розщедрившись,  дарував духи Д „ервона ћоскваФ  ≥ то було з≥знанн¤м у коханн≥.  ¬ажко у¤вити,  щоб с≥льськ≥ чолов≥ки ц≥лували руки своњм коханим ж≥нкам, а чи с≥льськ≥ хлопц≥ д≥вчатам.  “о там, то там чулис¤ брутальн≥ лайки у будн≥ дн≥ по вечорах Ц пТ¤н≥ чолов≥ки  поверталис¤ з роботи. ’оча й н≥, був такий випадок,  у дитинств≥ була св≥дком того, ¤к сивий д≥дусь ц≥лував руки бабус≥ ≥ д¤кував за роки сп≥льного не легкого,  та все ж щасливого житт¤.

         оли йшла вулицею - в≥дчула на соб≥ пильний  погл¤д молодого  чолов≥ка, а все через ц≥ груди, що напинали  золотисту в рожевих кв≥тах  шовкову сукню. “а й сукн¤ не прикривала кол≥н, т≥тка, сестра матер≥,  п≥дкоротила. ўе де¤к≥ д≥вчатка однол≥тки ходили у платт¤х майже до пТ¤т, доношували п≥сл¤ старших сестер, а в м≥стах вже входило у моду м≥н≥. ” погл¤д≥  чорнобривоњ миловидноњ ж≥нки молодого чолов≥ка були ревнощ≥. ўе м≥с¤ц≥в зо два  тому н≥хто ≥з чолов≥к≥в ≥ уваги на Ќаталю  не звертав, схожа була на худорл¤вого п≥дл≥тка. ј тепер ховалас¤ у плавн¤х, коли купалас¤ без купальника.  ј де його  вз¤ти той купальник,  коли немаЇ товару у с≥льськ≥й крамниц≥, мати т≥льки збиралас¤ у п≥вденне м≥сто на берез≥ „орного мор¤ за р≥зними др≥бничками ж≥ночого туалету, за обновами. ≤ чому море те називають „орним, бачила його - зовс≥м воно не чорне,  у той щасливий рад≥сний день воно було лазуровим у позолот≥. «давалос¤,  що воно п≥д≥ймалос¤  до небес ≥ злилос¤ б з ними, коли б не хмари ≥ б≥лосн≥жн≥ паруси, що снували туди ≥ сюди на л≥н≥њ горизонту.  ј там вдалин≥, казали одесити,  “уреччина. „итала вже книгу про –оксолану. ўе не все змогла зрозум≥ти, але книга сподобалас¤. “ак зрозум≥ла, що юна, переповнена любовТю ≥ коханн¤м –оксолана,  розум≥ючи безвих≥дн≥сть свого становища ≥ те, що њй доведетьс¤ ¤кось жити в чуж≥й заморськ≥й крањн≥, змогла схилити до себе  неприступне, гордовите, часом ≥ безжальне, жорстоке серце султана, ¤кий по бажанню м≥г би мати у своЇму гарем≥ ≥ найгарн≥шу д≥вчину св≥ту.  ¬она оволод≥ла серцем, почутт¤ми, а пот≥м ≥ , завд¤ки старанност≥ ≥ талановитост≥, ≥ розуму, бажанню в≥д усього серц¤, душею  того, кого мала б ненавид≥ти ≥ була щаслива т≥Їю, народженою завд¤ки прац≥ њњ душ≥ ≥ серц¤, ≥ розуму,  ЋюбовТю. ЌемаЇ людини у ¤коњ не було б хоч ≥скорки любов≥ у серц≥, треба т≥льки ум≥ти п≥дтримати той вогонь ≥ дати йому розгор≥тис¤. ≤ про –омео ≥ ƒжульЇтту читала, наплакалас¤,  коли читала про нещасливий к≥нець,  њхнЇ коханн¤ таке  пристрасне, миттЇве, недовге - прекрасне, в≥чне. «а таке коханн¤ в≥ддають ≥ не задумуючись житт¤. ќдна мить палкоњ любов≥, мабуть, варта ц≥лого с≥рого буденного житт¤. ’оча й не одн≥Їю ЋюбовТю до протилежноњ стат≥ щаслива людина. ” цьому св≥т≥ ст≥льки прекрасного. ’оча б ось.... св≥т загадковоњ д≥брови з дзв≥нким сп≥вом л≥сових пташок, з мереживом т≥ней, мерехт≥нн¤м блиск≥ток, з ¤скравими промен¤ми сонц¤, що пробиваютьс¤ кр≥зь лист¤, щоб за≥скрити крапельки води на лист≥ полуниц≥, з куванн¤м зозул≥,  що невидимо де причањлас¤. ј цей прост≥р пол¤, сп≥в жайворонка, чи ж не варт≥  вони  того, щоб жити ≥ насолоджуватис¤ ними. «нову ц≥ роздуми,  що не залишають з того часу, ¤к навчилас¤ читати ≥ прочитала першу книгу.

        ѕройшовши через д≥брову, залишивши позаду поле, Ќатал¤  опинилас¤ на зелених пагорбах далеко за селом. як хороше бути наодинц≥, де немаЇ н≥ пох≥тливих, н≥ осудливих погл¤д≥в. ƒе можна бути наодинц≥ з≥ св≥том ≥ з собою. –ан≥ше погл¤ди людськ≥  були лише ласкавими, доброзичливими,  прив≥тними, а тепер н≥би ¤кась п≥дозра закралас¤ у душ≥ односельц≥в. Ќ≥би чогось чекали од нењ непередбаченого. ќдн≥ прив≥тн≥, ¤к ≥ ран≥ше, ≥нш≥ замовкають при зустр≥ч≥, забуваючи в≥дпов≥сти на прив≥танн¤. якось почула од гурту бабусь Д —правжн¤ пан¤нка, гарною буде такою ж,  ¤к √анна, одбою од парубк≥в не буде.Ф ј ≥ншим разом почула н≥зв≥дки  презирливе Д ѕан≥...≤ коли по хл≥б ≥де Ц прибираЇтьс¤, мов та пан¤нка Ф  дорослий св≥т пробивавс¤ голосами у ще на п≥в дит¤чий зор¤ний св≥т, де вона була господинею. —коро ≥ њй бути в ц≥м доросл≥м не зовс≥м щир≥м ≥ прив≥тн≥м св≥т≥, де своњ встановлен≥ правила повед≥нки. ƒе тих, що не дотримуютьс¤ традиц≥й, звичањв Ц карають осудом.  ўе Ї час побути безтурботною д≥вчинкою. ¬она вбирала очима барви св≥ту, лет≥ла зором всл≥д за пташкою у небеса, торкалас¤ к≥нчиками пальц≥в н≥жних пелюсток кв≥ток, ступала дит¤чими ще ступн¤ми по шовков≥й з прохолодною росою трав≥. ѕ≥дн¤лас¤ б на гору,  щоб огл¤нути цей св≥т з висоти пташиного польоту , торкнутис¤ рукою б≥лосн≥жних хмарин. «аплющила оч≥ ≥ в≥дчула,  ¤к злет≥ла  до небес ≥ стр≥мко впала вниз, припала до гар¤чоњ  нагр≥тоњ сонцем, шовковистоњ од трав земл≥. ѕ≥д≥ймалас¤ ≥ спускалас¤ з пагорб≥в. —трибала, наче рад≥сна лань, що вирвалас¤ на волю, б≥гала навперейми з в≥тром. “≥ла  не в≥дчувала, не знала де й знаходитьс¤ серце. Ћ≥тала легким метеликом. —в≥т був сповнений коханн¤м  ≥ любов ю. ¬исп≥вували закохан≥ пташки. «давалос¤, що ≥ комахи закохано дивл¤тьс¤ один одному у в≥ч≥. ” травах моторно б≥гали зелен≥ ¤щ≥рки.

        —пустилас¤ у ¤р до  джерельноњ кринички з липовим кухликом, прикритоњ розк≥шними вербами, загл¤нула у води, мов у дзеркало,  ≥ побачила справжню красуню. ¬елик≥ темно - кар≥, мов маслини,  бездонн≥ оч≥, високе чоло, б≥леньке н≥жне личко, румТ¤нець, мов ранкова зор¤, пишне ≥скристе каштанове волосс¤, н≥жн≥ округл≥ плеч≥.  Ќ≥коли себе не бачила такою, мабуть,  св≥же пов≥тр¤ ≥ ¤к≥сь чари були причиною цих зм≥н. Ѕуло ≥ рад≥сно,  ≥ тр≥шечки тривожно, адже зм≥ни завжди тривожать душу, тим б≥льше так≥ швидк≥. “≥н≥ ¤ру нав≥вали на сон¤чний рад≥сний день той легкий  серпанок смутку.  ажуть ≥ зор≥,  й ћ≥с¤ць ≥ вдень у криниц¤х, а вони в≥сники життЇвого смутку ≥ печал≥.

        ¬ибравшись з ¤ру знову л≥тала безтурботним метеликом, збирала кв≥ти, щоб сплести барвистий в≥нок. —полохнула кур≥пку, вона в≥длет≥ла в≥д гн≥зда ≥ заспокоЇна знову повернулас¤ на облюбоване  м≥сце. Ћегенький ¬≥терець бавивс¤ шовковою сукнею,  вона то обл¤гала т≥ло, то легенько тр≥пот≥ла, а то проб≥гали по н≥й золотист≥ хвил≥ з рожевими кв≥тами.  “а ось Ќатал¤ наче в≥дчула на соб≥ чийсь пильний погл¤д,  хтось невидимий торкнувс¤  н≥жним  поц≥лунком рожевих малинових уст,  к≥нчиками теплих пальц≥в  маленьких,  вмить стужав≥лих,  грудей, чињсь невидим≥ долон≥ пестили, об≥ймали тонкий  стан, стегна - враз  в≥дчула насолоду, що пройн¤ла, пронизала  усе т≥ло,  ≥ нестримну вогненну жагу, нев≥дане дос≥ бажанн¤ ласки ≥ любов≥. «ащем≥ло од болю серце. “аке в≥дчутт¤ було, ¤к у полуденну спеку,  коли хочетьс¤ будь що вгамувати жагу, напитис¤ з ц≥лющого джерела, бо не згасивши жаги можна й загинути.

        Ўукала очима того,  кого ≥нтуњтивно в≥дчула ≥  т≥лом,  ≥  чутливим серцем,  що раптом  прокинулос¤  од сну, розпустилос¤ н≥жним бутоном тро¤нди.  „и не його бачила вв≥ сн≥? ћожливо той сон був пророчим.  ¬≥н мав бути десь пор¤д. ќн же в≥н... —идить на пагорб≥ ≥ краЇчком ока спостер≥гаЇ за нею. ÷е в≥н був причиною пробудженн¤ бажань,  нестримноњ  жаги, що спала, чекаючи свого часу, джерелом   вогню, що ≥ на в≥дстан≥ запалив румТ¤нець на њњ б≥лому личку, зайн¤в усе т≥ло.  ёний бог коханн¤, з≥ св≥тлими кучер¤ми ≥ ¤сними небесними очима. ¬≥н, мабуть, також любив бути наодинц≥. «розум≥ли один одного ≥ без сл≥в. –ушили  назустр≥ч незв≥даному, на зустр≥ч коханню, що народжувалос¤ в ласкавих промен¤х сонц¤. ѕолет≥ли,  мов  метелики  на ¤скравий вогонь, хот≥лос¤ в≥дчути тепло того незвичайного вогню, нав≥ть ≥ не думали, що той вогонь може жаром ≥ спалити.

        ѕ≥д≥йшовши, юнак  не витримав  пильного погл¤ду , зашар≥вс¤, ¤к д≥вча, опустив оч≥, в≥дчуваючи свою провину. ѕрис≥в на трави. Ќатал¤ ж  не в≥дчувала  сорому,  грайливо од¤гла йому на голову сплетений в≥нок, впевнена була в≥д сьогодн≥  у своњх ж≥ночих чарах, приЇмно було в≥дчувати,  що мала повну владу над його ≥ т≥лом, ≥ серцем, он ¤к зашар≥вс¤. Ќ≥мфа, майбутн¤ јфрод≥та,  не знала у цю хвилину що таке почутт¤ сорому. “а   ≥  чому воно  маЇ  бути ?  ¬≥дчувши вперше  нестримну  зац≥кавлен≥сть  до протилежноњ стат≥, досл≥джувала  ≥ юначий стан, що вже належав в≥дчувала ≥ њй, ≥ широк≥ плеч≥, ≥ м≥цн≥ лаг≥дн≥ долон≥, б≥цепси  ≥ терпк≥ гар¤ч≥ уста, досл≥джувала так,  н≥би то  був не юнак, а жива  стату¤.  “а ≥ юнак не пручавс¤, скорений вродою,  приваблив≥стю, красою юноњ богин≥ повн≥стю в≥ддавс¤ у њњ руки. ћожливо майбутню јфрод≥ту бачили ≥ ¤сновидющ≥ односельц≥ в Ќатал≥ ≥ у серц¤х ж≥ночих зароджувалас¤ од ревнощ≥в непри¤знь до звабливоњ, принадноњ  майбутньоњ д≥вчини ≥ ж≥нки.

        Ѕайдуже,  що  не знала нав≥ть його ≥мен≥, бо в≥н ще недавно т≥льки оселивс¤ з мат≥рТю у р≥дних Ќаталц≥ з дитинства кра¤х з д≥бровами, га¤ми, верболозами, пол¤ми, пагорбами ≥ низинами.  Ѕавилас¤ ним,  ¤к гарною  незвичайною екзотичною кв≥ткою, що опинилас¤ у њњ руках.  ѕровела рукою по легких нагр≥тих сонцем льн¤них кучер¤х.  учер≥,  то розпр¤мл¤лис¤, то знову завивалис¤ у к≥лечка. як приЇмно було перебирати ≥ ц≥лувати њх, об≥ймати широк≥ загор≥л≥ плеч≥, проводити к≥нчиками пальц≥в по  вигинах пружних черевних м ¤з≥в, в≥дчувати  трепет, що народжувавс¤  в  його чудовому од л≥тнього загару ≥ ф≥зичноњ прац≥ ≥  тренувань  т≥л≥. „ула вихвал¤ли його,  що в≥н хаз¤њн, опора матер≥, що вже довгий час жила  без чолов≥ка.  ѕрислухалас¤ ≥ до себе. ј  н≥ крапл≥ не соромилась незвичних  небесних  в≥дчутт≥в, що були насл≥дком тих сенсорних чуттЇвих безсоромних досл≥джень. Д “а то ж кажуть гр≥х т¤жкий не соромитис¤ свого ≥ чужого т≥ла.Ф Ц раптом згадала. Дўо ж може бути гр≥ховного у в≥дчутт¤х?Ф -  «апитало серце. ћова в≥дчутт≥в найв≥рн≥ша, нею розмовл¤Ї увесь зор¤ний ¬сесв≥т.  ожна кв≥тка, кожна травинка, кожне  створ≥нн¤ цього земного ≥ неземного чар≥вного трепетного св≥ту.       

        ÷≥кав≥сть не давала палаючому сорому п≥дн¤тис¤ з глибин св≥домост≥. ј,  можливо,  щоб не торкатис¤ вогню треба спочатку попектис¤. ћабуть,  так себе не поводила б,  коли б була з ним з дитинства  знайома, пасла з ним гусей.

        ¬≥н був принцом ≥з мр≥й, закоханим, слухн¤ним, ладним на все заради њњ прихильност≥, ласки ≥ н≥жного поц≥лунку.  ¬≥дданим рицарем ≥з казки. ¬≥н ≥снував ≥ не ≥снував, можливо це т≥льки сон, один ≥з тих, що снилис¤ останн≥м часом в тих≥ зор¤н≥ л≥тн≥ ноч≥. ƒивний сон,  що став у цей незвичайний день реальн≥стю.  ∆одного ≥з знайомих хлопц≥в не ц≥лувала б . “а й ¤к не ц≥лувати,  не милуватис¤ ним, в≥н такий прекрасний, мов юний бог ≥з грецькоњ м≥фолог≥њ. ёнак  не в≥дсторон¤вс¤, прислухавс¤ до тих в≥дчутт≥в,  що так њх  пристрасно бажав, до того, що д≥Їтьс¤ з його т≥лом, з його палким,  чуттЇвим серцем. Ћегк≥ на п≥в  дит¤ч≥ поц≥лунки юноњ Ќ≥мфи запалили кров. —тр≥мко п≥дн¤вс¤, уз¤в Ќаталю  на руки, пригорнув  до свого серц¤, мов найдорогоц≥нн≥ший скарб у св≥т≥, поц≥лував в уста. Ќе в≥дчував себе невм≥лим, неосв≥ченим  у коханн≥ п≥дл≥тком. ћабуть,  у генах прокинувс¤ досв≥д минулих покол≥нь по чолов≥ч≥й родинн≥й л≥н≥њ. ѓњ пишне, розк≥шне  волосс¤ торкалос¤ тис¤ч к≥нчик≥в рецептор≥в, т≥лом проб≥гли мурашки. ћаленьк≥ груди, мов персики пробивалис¤ кр≥зь шовк, н≥жно торкалис¤ його грудей, пестив њх гар¤чою долонею.  ÷≥лував вперше,  та ц≥лував гар¤че, пристрасно, не задумуючись над тим,  чи в≥рно,  так ¤к треба,  ц≥луЇ. ўе недавно бл≥днув од жаху,  що так ≥ не навчитьс¤ правильно ц≥луватис¤. Ѕо¤вс¤ на веч≥рц≥  запросити ¤ку д≥вчину на танок,  бо ж пот≥м доведетьс¤ до дому  проводити. “а й не подобалась н≥¤ка,  хоч ≥ кидали де¤к≥ зваблив≥ з п≥д довгих в≥й закохан≥ погл¤ди. ўе годину тому н≥коли б не подумав, що м≥г би закохатис¤ в зовс≥м юну 13 р≥чну особу. «овс≥м голову втратив. Ќ≥кому не розпов≥дав, що йому в його 16 рок≥в подобалас¤ д≥вчина на рок≥в 5 старша. “а тепер цю юну богиню, красуню, цю лаг≥дну  к≥шечку не пром≥н¤в би н≥ на ¤ку дорослу пантеру.

        Ќе знали ≥мен≥ один одного, не промовили ще  ≥ слова,  та ≥  нав≥що ≥м. ¤, чи ж Ї ≥м. ¤ у Ћюбов≥, у ѕристраст≥, в≥дчували себе частиною ѕрироди, цього чудового безк≥нечного земного ≥ неземного св≥ту, ¬сесв≥ту. як добре, що пор¤д не було н≥кого ≥ можна було дати волю  почутт¤м, що переповнювали серце. “≥льки сонце, лазурове небо ≥ зелений вогонь пагорб≥в, безмежний океан трав з ¤скравими вогниками кв≥т≥в, що мерехт≥ли, заворожували, г≥пнотизували. ѕоринули у хвил≥ зеленого океану, щоб н≥хто не став св≥дком коханн¤ ≥ щаст¤, сховалис¤ од випадкових завидющих, заздр≥сних, осудливих очей. —к≥льки було таких випадк≥в,  коли наче б то не мали аж н≥¤к дов≥датись односельц≥ про под≥њ, а зв≥стка лет≥ла попереду них.                                                                 

        Ћежали   притихл≥, безсил≥ на килим≥ трав.  «амр≥¤лис¤. —лухали музику небес. –озгл¤дали б≥лосн≥жн≥ в позолот≥  хмари,  що пропливали над головою. „и то хмари зм≥нилис¤ на неб≥ ≥ вони були вже разом з ними у  далекому майбутньому, чи в≥дбулис¤ ¤к≥сь ≥нш≥ зм≥ни, можливо потрапили в   минуле  в те житт¤, коли  кохали вже пристрасно один одного, т≥льки забули про т≥ далек≥ часи. «найом≥ здавалос¤ вже ц≥лу в≥чн≥сть. ѕригорнулис¤ один до одного, ц≥лувалис¤, милувалис¤ один одним,  дивилис¤ у в≥ч≥  ≥ в≥дчували, ¤к з в≥дл≥ком кожноњ хвилини  доросл≥шали, Ќатал¤ в≥дчувала себе юною,  та вже справжньою  ж≥нкою, а юнак  њњ коханим чолов≥ком, що вз¤в п≥сл¤ свого першого пристрасного поц≥лунку в≥дпов≥дальн≥сть  за њњ долю на себе, слугою њњ  найпотаЇмн≥ших бажань. –озмовл¤ли не словами, а серц¤ми. “ак хот≥лос¤  по дорослому кинутис¤ у хвил≥  в≥дчутт≥в ≥ в≥ддатис¤ њм не задумуючись,  без залишку. „ому маЇ бути й справд≥ соромно,  коли так≥ близьк≥,  р≥дн≥ один одному.  јдже  не соромилис¤   в≥дчувати ласку ≥  тепло  сон¤чного  промен¤, шовковист≥сть трави ≥ н≥жн≥сть пелюсток розкв≥тлих дл¤ радост≥ ≥ щаст¤  кв≥т≥в. „ому ж мали соромитис¤,  в≥дчуваючи  трепет гар¤чого  т≥ла бажаноњ,  коханоњ з першого погл¤ду, з першоњ мит≥ зустр≥ч≥,  посланоњ, мабуть, небесами, зор¤ним всесв≥том   людини. —ерце не помил¤Їтьс¤, тут серед перв≥сноњ тиш≥ н≥що не заважаЇ до нього прислухатис¤, здавалос¤,  що знайом≥ вже ц≥лу в≥чн≥сть.  ƒо чого  той сором,  адже  одн≥ у ц≥лому св≥т≥, н≥хто не стане на завад≥, н≥хто не осудить, байдуже що буде у майбутньому ≥ чи воно взагал≥ буде, ≥снують  т≥льки ось ц≥ хвилини ≥ б≥льше немаЇ н≥чого . „и ж не  один дл¤ одного розкв≥тли, розвилис¤, дл¤ радост≥ ≥ щаст¤,  дл¤ того, щоб милуватис¤ один одним ≥ насолоджуватис¤.  ёнак обережно досл≥джував  юне, н≥жне золотисте од легкого загару т≥ло, торкавс¤ грудей, стегон, в≥дчуваючи що то Ї ≥  бажанн¤м коханоњ.  Ќав≥ть не допускав думки, що хтось ≥нший буде њњ кохати серцем, милуватис¤  красою њњ т≥ла.  Ќ≥, вона маЇ бути його ≥ т≥льки його нав≥ки. Ќатал¤  заплющила оч≥,  щоб краще в≥дчувати тепло ≥ н≥жн≥сть його гар¤чих долонь.  ќсь цей злет ≥ пад≥нн¤, в≥дчутт¤ польоту, легк≥сть невагомого метелика.  ¬же в≥дчували те незнане дос≥ Їднанн¤ т≥л, народженн¤  ™диного серц¤. Ќародженн¤, наростанн¤ ≥ п≥к пристраст≥ ≥  любов≥, що мали поЇднати њх вже нав≥ки. Ќе важливо те,  що ще так≥ юн≥, не мали благословенн¤, що були не одружен≥, то все умовност≥ того,  нереального св≥ту, що насправд≥ ≥ не ≥снуЇ. ™ ≥нший св≥т,  ¤кий належить т≥льки њм, де немаЇ людського осуду, де Ї т≥льки в≥дчутт¤, почутт¤, пристрасть ≥  коханн¤. “ам вони пов≥нчан≥ ЋюбовТю. ёний  –омео в≥дчував, що н≥коли не залишить свою кохану, вже бачив у мр≥¤х замок, але¤ми б≥гали маленьк≥ д≥ти, дзв≥нко см≥¤лис¤, юна дружина сто¤ла в в≥кн≥  ≥ усм≥халас¤. √ар¤ч≥  скрон≥  пульсували, уста жагуче припадали до  уст. “акоњ пристраст≥, такого в≥льного злету в≥дчутт≥в ще не було у всесв≥т≥.

        ≤ раптом прокинувс¤ той с≥рий сусп≥льний мозок, забурмот≥в. Дўо за фантаз≥њ. ўо за ≥гри з вогнем. ƒорости ще треба до коханн¤, молоко на губах не обсохло. ƒо чого ц¤  безсоромна жага, це нестримне бажанн¤, первозданна гострота  в≥дчутт≥в, вогонь бездумних чуттЇвих юних  сердець, що розгор≥вс¤ умить до полумТ¤,  н≥чого од них не повинно  залишитис¤. ѕовертайтес¤ в реальн≥сть. «гас≥ть вогонь. ѕодоросл≥шати треба, а тод≥ вже можна кохати ≥ любити. „и ж не знаЇте,  що од цього бувають д≥ти?  який жах, Ќатал¤  раптом побачила себе з рожевим зморщеним дит¤м у пелен≥. ј що скаже батько, чи мат≥р? —м≥¤тис¤ будуть люди.  ќд  в≥дчутт≥в не залишилос¤   н≥чого. ≤нтуњтивно в≥дчували -  ось воно  справжнЇ,  ≥скристе ¤к роса, ¤к дорогоц≥нний д≥амант пристрасне коханн¤, таких в≥дчутт≥в б≥льше н≥коли не буде. “а страх сковував т≥ла. Д ДЌасл≥дки можуть бути жахливими. Д - почувс¤ голос наставник≥в. „улис¤ ≥ стареч≥ голоси осудливих бабусь  Ц .Ф ќсь воно гр≥хопад≥нн¤,  безбожне  вихованн¤. —аме  13 Ц 16 рок≥в той в≥к,  коли спокуса штовхаЇ на бездумн≥ вчинкиФ.

        –оз≥йшлис¤ ≥з сумТ¤тт¤м у серц¤х, не дивл¤чись один одному в в≥ч≥. Ќадто посп≥шили, ще треба було зачекати рок≥в з 5. Ќатал¤  згадувала юнака ≥ все б≥льше ≥ б≥льше в нього закохувалас¤, в≥н њй  здававс¤ таким дорослим в своњ 16 л≥т. ¬она мр≥¤ла про те, ¤к колись у майбутньому житт≥,  будуть разом ≥ н≥що вже њх не розлучить. ёнак теж не м≥г ночами спати, все згадував юну ƒжульЇтту. ћр≥¤в про те,  ¤к вивчитьс¤, отримаЇ профес≥ю, ≥ тод≥ вже Ќатал¤ стане його нареченою. Ќеодм≥нно заробить грош≥ на обручку ≥ найкращу сукню дл¤ коханоњ . “а  у сел≥ вже знали н≥зв≥дки подробиц≥ њхньоњ зустр≥ч≥ на пагорбах.  «агуд≥ло село. Ѕатьки Ќатал≥ заспокоњлис¤ п≥сл¤ того, ¤к њњ огл¤нула конопата довготелеса акушерка, що мала дит¤ од головного л≥кар¤ ≥ чолов≥ка, що нав≥ть не п≥дозрював, що донька не його р≥дна, хоча й називаЇ його татком.  ћати юнака не витримавши тих базарних не згасаючих пересуд≥в, з≥брала реч≥ ≥ перењхали вони назавжди у далеке за межами област≥ ≥ крањни  м≥сто. Ќатал¤ часом ще згадувала той день пристраст≥ ≥ коханн¤  ≥ њй здавалос¤,  що то було з нею ≥ не з нею, можливо то був сон, чи еп≥зод з прочитаноњ французькоњ  книжки, роману про  коханн¤.  ѕопереду ще ц≥ле житт¤, потр≥бно ще  вивчитис¤, а тод≥ вже думати про любов, про коханн¤, про одруженн¤, так кажуть доросл≥.  ј то Ї так≥ безсоромн≥ д≥вчатка, що ще до повнол≥тт¤ в юному в≥ц≥ ваг≥тн≥ють, народжують д≥тей тод≥,  ¤к ≥ сам≥ ще д≥ти. Ќ≥, так не повинно бути.

        ѕройшло багато рок≥в, житт¤ н≥¤к у т≥тки Ќатал≥ не складалос¤, роз≥йшлас¤ з чолов≥ком.  ¬же давно посив≥ли скрон≥, ломили к≥стки на дощову погоду, ¤кось почула дзв≥нок у двер≥, на пороз≥ сто¤в посив≥лий –омео з великим ¤скравим букетом польових кв≥т≥в  ≥ усм≥хавс¤.